Як на мене, у намаганнях впровадити механічне застосування індексів цитування в якості інструмента оцінки діяльності науковця та управління науковою діяльністю, все ж проглядається досить вузьке розуміння науки. Наука, як соціальний інститут, здоров’я якого, між іншим, є запорукою економічного зростання держави (в цьому полягає соціальний запит її існування), покликана вирішувати завдання різних масштабів -- від континентального та світового рівнів, до окремих проблем різних галузей чи окремих питань вузько-регіонального значення. Вчені, які публікують праці у журналах з високим рейтингом, це, певною мірою, авангард, але дуже далеко не вся наука. Поставити наріжним каменем формальні індекси, які самі, очевидно, корелюють з масштабом наукової проблематики, -- це на радість промислово-виробничим комплексам інших держав накрити у себе мідним тазом наукомісткі складові тих чи інших сфер людської діяльності нижчих масштабів з відповідними наслідками в економіці. І це тільки природничі і технічні науки, а є ще гуманітарна сфера зі своєю специфікою.

Так, соціальний інститут вітчизняної науки хворий, але лікувати його треба виважено і найбільш природними для нього ліками — висуванням на перший план саме ціннісно-нормативних регулятивів науки. В цьому сенсі серед купи формальних індексів (які насправді є річчю вторинною, адже первинна лише експертна оцінка) я віддав би перевагу визнанню і репутації вченого в науковій спільноті, як речам суттєво менш залежним від масштабу в силу того, що наукова спільнота сама є масштабованою відповідно кіл проблем, навколо яких вона гуртується. Поки у нашому суспільстві плагіат і фальсифікація не стануть означати однозначний кінець як наукової, так і, наприклад, політичної кар’єри (актуально, правда ж?), ми не вигребемо.

 

P.S. Навіяно дописом "Симуляция науки как ответ на управленческий примитивизм"