Нарешті дійшли руки до освоєння Leaflet -- JavaScript бібліотеки для відображення мап на веб-сторінках. Основним стимулом стало те, що доступні в інтернеті схеми заповідника, включаючи контур на OpenStreetMap, містять купу помилок. Представлена нижче мапа Чорноморського біосферного заповідника наразі є найбільш точною (наскільки це взагалі можливо на сьогодні); в ній коректно вказане зонування (заповідна (синій контур) та буферна (фіолетовий контур) зони, а також зона антропогенних ландшафтів (зелений контур)), крім того вималюваний контур охоронних зон (коричневий).

 Коли мапа буде доведена до потрібної кондиції з усіма фічами на зразок легенди, можливості перемикати основу тощо -- вона буде розміщена на офіційному сайті заповідника.

Трохи файних картинок зі своїх копирсань в обробці даних дистанційного зондування Sentinel-2. Солончакові комплекси Чорноморського біосферного заповідника мають велике значення для багатьох видів гідрофільних птахів, як у гніздовий період, так і під час прольоту. Однак, як вже колись доводилося писати, їх якості як середовища існування птахів дуже залежать від погодних умов року. В залежності від кількості опадів, їх зволоженість може бути істотно різною. Ступінь зволоженості водно-болотних угідь півострова можна чудово проілюструвати даними дистанційного зондування. Нижче представлено три космічних знімка Ягорлицького півострова з супутника Sentinel-2, які були отримані у другій половині квітня, відповідно, у 2018, 2019 та 2020 р. Добре видно, що навесні 2018 р. солончаки півострова були досить добре зволожені. Навесні 2019 р. на солончаках центральної частини острова спостерігався помітний дефіцит вологи. Зволоженість периферичних солончаків була дещо кращою. Нарешті, істотний дефіцит опадів, який спостерігався цієї зими, призвів до того, що навесні 2020 р. скільки-небудь зволоженими залишилися солончаки лише біля озер, що сполучені з водами затоки.

Вигляд Ягорлицького півострова на супутниковому знімку Sentinel-2 від 20 квітня 2018 р. (комбінація каналів 12-8-2)

У другій половині минулого року буремне життя науковців заповідників і національних парків додатково урізноманітнилося новиною про те, що Мінприроди вже втретє ініціювало розробку чергової програми Літопису природи. Ознайомившись тоді із технічним завданням цієї НДДКР, тендер на виконання якої, до речі, виграв Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, я опублікував короткий коментар. У ньому я говорив, що в пропонованому підході закладена фундаментальна помилка, яка полягає у порушенні логіки наукового пізнання і наступного практичного використання отриманих знань з природоохоронною метою. Крім того, я стверджував, що реалізація пропонованої концепції доконає Літопис природи як інструмент наукового забезпечення основної функції заповідників і національних парків -- збереження природних комплексів, які вони охороняють.

Тоді ж Петро Тєстов цілком слушно запитав, чи не міг би я відписати відповідний коментар до Мінприроди, щоб не отримати від розробника в якості нової програми чергову лажу. Я відповів, що не бачу сенсу в цьому, оскільки лажа була закладена ще на рівні техзавдання. Була і інша причина -- проблеми в цій предметній області неможливо пояснити коротким листом. Однак, все ж задумався над тим, щоб написати розгорнутий аналіз ситуації з розробкою програми Літопису природи. Додатковим стимулом наприкінці минулого року до цього стала розсилка перших двох драфтів програми. Ці попередні її версії викликали бурхливе обговорення у спільноті науковців заповідників і національних парків, яке втім зводилося до того, що пропонований обсяг дослідження годиться хіба що для невеличкого науково-дослідного інститут, але аж ніяк не для малокомплектних науково-дослідних відділів установ ПЗФ. Маючи глибоке переконання, що проблеми з програмою Літопису природи слід шукати не в наборі методик дослідження і їх кількості, а куди глибше -- в самих концептуальних підходах до довготривалих екологічних досліджень у заповідниках і національних парках (та й не тільки в них), я засів за написання лонгріду, в якому хотів викласти свої погляди на Літопис природи, що сформувалися у мене за два десятки років роботи у Чорноморському біосферному заповіднику. Початково передбачалося, що це буде просто допис на власний сайт, однак, коли від Олексія Василюка дізнався про ідею проведення конференції "Моніторинг та охорона біорізноманіття в Україні: Прикладні аспекти моніторингу та охорони біорізноманіття" з виданням тематичної збірки праць, мені спало на думку, що було б непогано опублікувати цей аналіз у такій збірці. Вчора колеги з Української природоохоронної групи розповсюдили електронний варіант цієї збірки (див. за посиланням). Саму ж мою розвідку "Програма Літопису природи заповідників і національних природних парків України – що з нею не так?", яка опублікована у цій збірці, можна завантажити тут.

Нова пісня Лорі Льюїс -- володарки одного з найчарівніших сопрано у світі важкого металу. Вкотре шкодую, що шляхи Лорі з Therion розійшлися

Неодноразово доводилося спостерігати, що ті, хто заперечує поширений міф про те, що їжаки живляться тільки яблучками, грушками, тобто загалом рослинною їжею, вдаються до інших крайнощів. Вони починають стверджувати, що раціон їжаків складає винятково тваринна їжа. Втім це не так і їжаки при нагоді таки із задоволенням ласують плодами. Наведена нижче серія світлин була зроблена мною якось на початку серпня у Чорноморському біосферному заповіднику на ділянці Ягорлицький Кут. Там біля кордону "Вільний Порт" росте дика груша. У серпні плоди достигають і починають падати з дерева. В цей період року, з настанням сутінків, їжаки збігаються до згаданої груші з усієї округи саме для того, щоб поласувати її плодами. Коли я робив ці світлини, навколо мене під грушою знаходилося вісім їжаків, що завзято живилися плодами.

Тобто, слід наголосити, що дійсно основа раціону їжаків саме тваринна їжа, однак при нагоді вони все ж не відмовляються і від їжі рослинного походження.