Тема "баластних" кадрів в установах НАНУ піднімалася неодноразово та і зараз час від часу спливає у стрічці.  Особливо багато дискусій на цю тему точилося після появи Постанови Президії НАН України від 20.01.2016 № 11 "Про фінансування НАН України у 2016 році", яка серед іншого передбачала атестацію із подальшою ліквідацією неефективних установ, скороченням працівників тощо.  Неодноразово з умілєнієм спостерігав, як окремі персонажі закидали, що директори НДІ НАНУ мали б у рамках виконання цієї Постанови Президії скоротити всіх неефективних і зберегти ефективних та талановиту молодь (за все хороше і проти всього поганого). Воно звичайно легко розмірковувати про сферичного коня у вакуумі, не бачачи того, що проблеми полягають не стільки у внутрішній організації функціонування НАНУ загалом, і її НДІ зокрема, скільки у правовому полі, в якому їм доводиться виживати.

Ось саме через специфіку правового поля директори установ НАНУ мають власний погляд на цю проблему, хоча мало хто з них його чесно озвучить -- адміністративні посади суттєво обмежують свободу висловлювання своїх думок, за що я їх, власне, люто ненавиджу. Через карколомний виверт долі, у 2011 р. мені довелося недовго, всього лише з півроку, покерувати однією з установ НАНУ -- Чорноморським біосферним заповідником. Менше з тим, навіть цього короткого терміну перебування на посаді в.о. директора мені вистачило, щоб відчути на якому шпагаті сидять керівники наукових установ. Оскільки то було давно і з тих часів я не зв’язаний жодними зобов’язаннями, поділюся своїми думками з цього приводу, звівши до купи низку своїх коментарів, які я залишав у подібних дискусіях, та дещо їх доповнивши.

У одному з обговорень я залишив коментар про те, що у постанові Президії може бути написано що завгодно, але будь-який директор НДІ виконуватиме її лише в тій мірі й таким чином, доки його дії не суперечитимуть КЗпП. А на порушення КЗпП жоден директор не піде, бо всі компенсаційні виплати, у разі якщо суд кваліфікує звільнення незаконним, виплачуватиме особисто директор зі своєї кишені. Ймовірність же його програшу в суді досить висока -- сучасна практика розгляду трудових спорів у питаннях звільнення така, що суд швидше стане на сторону звільненого працівника. Ситуація ж із КЗпП наступна: першочергове право на залишення на посаді мають пільговики, а також ті, у кого крутіші "корочки" і більша їх кількість; поняття про результативність там практично відсутнє. На цей комент від одного розумника отримав відповідь, що директорам треба все валити на Президію (ну і справді, їхня ж постанова!). От тільки де валити? У суді? Та чхати суд хотів на Президію, бо діятиме він винятково у рамках ст. 237 КЗпП. Коротше, знову ж таки порада із розряду розмірковувань про сферичного коня у вакуумі. В реальності директор постає перед вибором: чинити або правильно і по совісті, або по закону. Що таке вчинити правильно -- знаю на прикладі колеги, що за звільнення одного неефективного працівника за рішенням суду виплачує зі своєї кишені надцять тис. грн у компенсацію вимушеного прогулу.

Посадка на шпагат, між іншим, була  й у мене -- ситуація дещо зворотна і не настільки хардкорна, як у колеги (хоча б тому, що прийняття на роботу з порушенням гріх бо куди менший, ніж звільнення з порушенням), але коштувала мені чимало нервів і здоров’я. В час перебування на посаді в.о. директора у мене так склалися обставини, що конче треба було знайти на роботу заступника директора із господарських питань. Тут варто наголосити, що посада заступника директора має низку кваліфікаційних вимог, зокрема післядипломну освіту в галузі управління та стаж роботи за професіями керівників нижчого рівня не менше 5 років. В цьому була проблема. Не те щоб не вистачало людей, які б відповідали цим вимогам, просто їхній скіл, на кшталт розкрадання залишків майна колгоспів чи держпідприємств у буремні 90-і (крєпкіє хозяйствєннікі, ага), мене, м’яко кажучи, не влаштовував. Як наслідок, весь такий правильний я начхав на кваліфікаційні вимоги, і знайшов людину, яка чудово поставила весь господарський бік забезпечення функціонування заповідника і з якою я міг бути впевненим, що із установи навіть цвях не пропаде. Наприкінці ж 2013 р. прийшла Держфінінспекція із ревізією і вирішила, що тим, що мною був прийнятий на посаду заступника працівник, який не відповідав кваліфікаційним вимогам, виплачуючи йому зарплатню я наніс держбюджету збитків загальною сумою майже 30 тис. грн. Ну і, відповідно, ДФІ виставила вимогу до мене компенсувати оці самі "нанесені держбюджету збитки". За сумною іронією долі, приблизно таку суму зарплатні чистими я і отримав за час перебування на посаді в.о. директора. Тож я дуже вдячний судді Херсонського окружного адміністративного суду за те, що ухвалила рішення на мою користь і не зробила так, щоб я у сухому залишку оті півроку очолював заповідник на "волонтерських" засадах.

Отака фігня, малята, з кадровими питаннями.

P.S. А якщо влізти у фінансові аспекти -- там же взагалі, не на ніч буде згадано, ад кромєшний.