Кожній скільки-небудь благородній сфері людської діяльності властивий свій дух, який в принципі неможливо передати сухими засобами вербального визначення цієї діяльності.  Сутність цього духу розуміють лише люди, які безпосередньо живуть цією діяльністю. Сторонній же людині, хоча і не без певної обмеженості, його можна донести лише мистецькими засобами - через літературу, кіно, живопис.

З усіх донедавна бачених мною фільмів про заповідники, в жодному не вдалося передати духу заповідника і заповідної справи. Абсолютно ж протилежне, неймовірно приємне враження на мене справив фільм "Письма к Асе" (1996 р.), про існування якого я дізнався завдяки Cololeus. Ідея цього фільму належить Анні Квашніной, яка наразі є директором заповідника "Денежкин камень".

Цей фільм дуже гарний і приємний! Гарний своєю неформатністю, відходом від стереотипів, наявністю низки дуже тонко підмічених і підкреслених моментів, які власне і складають дух заповідної справи і які зазвичай нерозуміють люди, ба нехай навіть біологи, що не мали досвіду роботи у заповіднику.

Сам фільм відразу ж дав для перегляду молодим (працюють у заповіднику менше року) співробітникам наукового відділу.