Девайс, роботу якого проілюстровано на світлині, я зробив ще років чотири тому надихнувшись „Трактатом о спиртовых горелках“. Матеріалом для нього послужила п’ятидесятиграмова баночка з під спеціально купленої для цієї мети кави Indian Insatnt Coffee. Тестові випробування пальник пройшов успішно, однак, до практичного його використання під час польових виїздів справа донедавна зазвичай не доходила. В останній же виїзд я куховарив майже винятково із ним.

Отже, деякі результати тестування спиртівки. 0,5 л води у стальному кухлі закипало протягом 10 хвилин -- трохи довго, але це певною мірою через малий діаметр кухля і, як наслідок, неефективний прогрів (тут би якусь посудину більшого діаметру, але з собою не було). Витрата палива на закіпання такого кухля води становила 25 мл.

Щодо палива, то ідеальним для використання у такій спиртівці був би ректифікат. Але палити ректифікат, як на мене, варварство -- його ж бо можна використати з більш благородною метою (ага, для фіксування, а не для того, що ви подумали). Тому спиртівку я заправляю рідиною для автомобільного склоомивача BIZOL із температурою замерзання -80 °C (поводитись з ним слід, однак, обережно, оскільки він містить домішку етиленгліколю).

Моє резюме: якщо є можливість у експедиційному виїзді готувати десь у вітрозахищеному місці, то в якості індивідуального засобу для приготування їжі річ цілком придатна.