Back to Top
  • Програма Літопису природи заповідників і національних природних парків України – що з нею не так?

    У другій половині минулого року буремне життя науковців заповідників і національних парків додатково урізноманітнилося новиною про те, що Мінприроди вже втретє ініціювало розробку чергової програми Літопису природи. Ознайомившись тоді із технічним завданням цієї НДДКР, тендер на виконання якої, до речі, виграв Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, я опублікував короткий коментар. У ньому я говорив, що в пропонованому підході закладена фундаментальна помилка, яка полягає у порушенні логіки наукового пізнання і наступного практичного використання отриманих знань з природоохоронною метою. Крім того, я стверджував, що реалізація пропонованої концепції доконає Літопис природи як інструмент наукового забезпечення основної функції заповідників і національних парків -- збереження природних комплексів, які вони охороняють.

    Тоді ж Петро Тєстов цілком слушно запитав, чи не міг би я відписати відповідний коментар до Мінприроди, щоб не отримати від розробника в якості нової програми чергову лажу. Я відповів, що не бачу сенсу в цьому, оскільки лажа була закладена ще на рівні техзавдання. Була і інша причина -- проблеми в цій предметній області неможливо пояснити коротким листом. Однак, все ж задумався над тим, щоб написати розгорнутий аналіз ситуації з розробкою програми Літопису природи. Додатковим стимулом наприкінці минулого року до цього стала розсилка перших двох драфтів програми. Ці попередні її версії викликали бурхливе обговорення у спільноті науковців заповідників і національних парків, яке втім зводилося до того, що пропонований обсяг дослідження годиться хіба що для невеличкого науково-дослідного інститут, але аж ніяк не для малокомплектних науково-дослідних відділів установ ПЗФ. Маючи глибоке переконання, що проблеми з програмою Літопису природи слід шукати не в наборі методик дослідження і їх кількості, а куди глибше -- в самих концептуальних підходах до довготривалих екологічних досліджень у заповідниках і національних парках (та й не тільки в них), я засів за написання лонгріду, в якому хотів викласти свої погляди на Літопис природи, що сформувалися у мене за два десятки років роботи у Чорноморському біосферному заповіднику. Початково передбачалося, що це буде просто допис на власний сайт, однак, коли від Олексія Василюка дізнався про ідею проведення конференції "Моніторинг та охорона біорізноманіття в Україні: Прикладні аспекти моніторингу та охорони біорізноманіття" з виданням тематичної збірки праць, мені спало на думку, що було б непогано опублікувати цей аналіз у такій збірці. Вчора колеги з Української природоохоронної групи розповсюдили електронний варіант цієї збірки (див. за посиланням). Саму ж мою розвідку "Програма Літопису природи заповідників і національних природних парків України – що з нею не так?", яка опублікована у цій збірці, можна завантажити тут.

  • Щодо природоохоронного менеджменту

    До питання, яке піднімає Петро Тєстов (див. пост у фейсбуку), -- окремий приклад з нашого болота.

    Найбільшу загрозу для збереження гніздових поселень колоніальних птахів у Чорноморському біосферному заповіднику на островах Тендрівської та Ягорлицької заток становить хижацтво низки видів ссавців і птахів (лисиці, єнотоподібного собаки, луня очеретяного, мартина жовтоногого, сірої ворони тощо), яке, між іншим, має антропогенну природу. Так, гніздування ворони сірої на узбережжі Тендрівської затоки, звідки вона налітає годуватися на острови, стало можливим унаслідок полезахисного лісорозведення у початково безлісій місцевості. Розвиток зрошення зумовив появу гніздопридатних оселищ на узбережжі Тендрівської затоки і для луня очеретяного, звідки цей вид теж налітає годуватися на острови. Звалища та орне землеробство забезпечили необмежену кормову базу мартину жовтоногому, створивши сприятливі умови для неконтрольованого росту його популяції. Аналогічно, орне землеробство сприяло значному зростанню у регіоні чисельності лисиці, яка у зимовий період у пошуках корму переходить на острови по льоду. Таким же чином по льоду узимку на острови потрапляє і чужорідний фауні регіону заповідника вид — єнотоподібний собака.

  • Про "деградацію озер", або навіщо багаторічний моніторинг

    У вересні 2012 р. на базі Чорноморського біосферного заповідника проходила чергова Теріологічна школа. Тоді, серед іншого, я водив на екскурсію учасників теріошколи на Потіївську ділянку заповідника. Мені врізалося у пам’ять, як один із учасників, подивившись на абсолютно сухе і пусте озеро Кефальне, почав емоційно висловлюватися, на зразок "ой, це ж катастрофа, через глобальне потепління озеро перетворилося на пустелю! Я його пам’ятаю кількадесят років тому -- воно ж було повне, тут була маса птахів! Треба щось робити, рити канал, пускати в озеро воду з моря!". Ніякі мої аргументи, що це явище цілком нормальне і тимчасове -- не діяли.

    Так виглядало озеро Кефальне під час екскурсії у вересні 2012 р.

    Озеро Кефальне, 25 вересня 2012 р.

  • Щодо заборони біотехнічних заходів у заповідних зонах

    7 лютого Верховна Рада прийняла пролобійований Київським еколого-культурним центром (КЕКЦ) Закон № 2023, яким серед іншого, вводиться заборона біотехнічних заходів у заповідних зонах установ природно-заповідного фонду. КЕКЦ обґрунтовує необхідність цієї заборони т. зв. концепцією абсолютної заповідності. Остання ж базується на основі давно відкинутої екологією парадигми рівноваги, яка розглядала екосистеми як замкнені саморегульовані системи, що прагнуть до певної точки стабільності (клімаксу). Як слушно вказують автори книги „Principles of conservation biology“ (1997), охорона природи в рамках такої парадигми приваблива своєю простотою: вибрати придатні природні ділянки, припинити антропогенний вплив на них, і тоді з часом в них відновиться природна структура, і вони будуть функціонувати в рівновазі необмежено довго. Однак, екосистеми є відкритими системами, через які не припиняється потік видів, речовин, енергії. У випадку заповідних екосистем такий потік за визначенням не може бути зупинений межами природоохоронного об’єкту, тому на будь-яку заповідну територію постійно впливають навколишні антропогенно перетворені території. Відповідно, практика збереження заповідних екосистем повинна брати до уваги такий негативний вплив, а біотехнічні заходи у цьому сенсі є інструментом для його хоча б часткового нівелювання.

  • У ВАСУ оскаржують Указ Президента України про створення НПП „Нижньодніпровський“

    Ах ви ж мої лапочки >:-[

     

    ...Керуючись ст. ст. 110, 122, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, - УХВАЛИВ: Закінчити підготовче провадження справи за позовом Геройської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, Рибальчеської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, Великокардашинської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, Громадської організації «Голопристанська районна громадська організація українського товариства мисливців та рибалок», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-Люкс» до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України «Про створення національного природного парку «Нижньодніпровський» №657/2015 від 24.11.2015.
    Призначити справу до судового розгляду на 30.06.2016 о 10.30 год. в приміщенні Вищого адміністративного суду України за адресою: 01029, м. Київ, вул.Московська, 8, корпус 5.
    Про дату, час і місце розгляду справи повідомити осіб, які беруть участь у справі.
    Ухвала оскарженню не підлягає.

     

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58246075

  • Поповнення в бібліотеці

    Відсканував і скомпілював у форматі DJVU книгу:

    Экология заповедных территорий России / В. Е. Соколов, К. П. Филонов, Ю. Д. Нухимовская, Г. Д. Шадрина; Под ред. В. Е. Соколова, В. Н. Тихомирова; Рос. АН, Ин-т проблем экологии и эволюции им. А. Н. Северцова. — М.: Янус-К , 1997 — 576 с.

    Завантажити її можна у розділі сайту "Бібліотека".

  • Щодо парадигми рівноваги в екології-1

    Ще одна довгенька цитата із книги "Основы природоохранной биологии", що має прямий вихід на питання неприйнятності у сучасній заповідній справі концепції радикальної абсолютної заповідності.

    "...Как мы уже видели, еще в 1970-х годах в экологии преобладала парадигма “природного равновесия”. Считалось, что для экосистем существует точка равновесия – например, предопределенное состояние климакса, что они структурно и функционально полны и способны к саморегуляции. Популяции большинства видов в экосистеме стабильны из года в год, а виды держат численность друг друга под контролем. Будучи выведенной из равновесия, климаксовая экосистема возвращается обратно в него. В плане охраны природы из этой парадигмы следовало, что, во-первых, определенный природный объект можно сохранить, изолировав его в резервате, во-вторых, такие объекты будут стабильно самоподдерживаться, и, в-третьих, после возмущения вся система вернется в прежнее равновесное состояние (Pickett et al., 1992). В соответствии с этой парадигмой, благосостояние резервата было бы гарантировано при его надлежащей закрытости и изоляции от антропогенного влияния. Если бы все было так просто!
    Как мы неоднократно подчеркивали, в последние два десятилетия преобладающая парадигма сменилась новым видением мира. Этот процесс был вызван наблюдаемыми разногласиями с предсказаниями равновесной модели (напр., Botkin, Sobel, 1975), осознанием частоты и последствий естественных возмущений в экосистемах (Sousa, 1984) и изменением масштаба рассмотрения от очень крупного к все более детальному (Pickett et al., 1992). В новой “неравновесной” парадигме признается, что экосистемы редко находятся в стабильном состоянии, открыты для обмена веществом и энергией с окружающей их средой, не саморегулируются и подвержены периодическим возмущениям, значительно влияющим на их структуру и функционирование. При таком взгляде подчеркивается значение процессов, динамики и контекста, а не стабильности конечного состояния.