Рано-вранці 26 травня цього року я вийшов на стартову точку одного з орнітологічних маршрутів на Івано-Рибальчанській ділянці Чорноморського біосферного заповідника. Проходженням цього маршруту я розпочав чергову серію обліків птахів, які ось уже 20 років незмінно проводжу у гніздовий період на аренних ділянках заповідника. Якщо бути точнішим, то такі обліки проводжу вже 21 рік, тобто, з 2000 р., але на оновленій опорній мережі орнітологічного моніторингу аренних ділянок вони ведуться мною саме з 2001 р.

Що являє собою опорна мережа орнітологічного моніторингу аренних ділянок заповідника? Це загалом 5 маршрутів кожен з яких має довжину 6 км. Три маршрути розташовані на Івано-Рибальчанській ділянці, решта два — на Солоноозерній ділянці. Ця мережа досить репрезентативна. Враховуючи, що загальна площа Івано-Рибальчанської та Солоноозерної ділянок становить трохи більш як 5 тис. га, кожен маршрут припадає приблизно на 1 тис. га. Тож зібрані дані на такій опорній мережі дають цілком повне уявлення про стан орнітокомплексу аренних ділянок.

Протягом 20 років у гніздовий період я з різних причин пропустив всього лише один облік на одному маршруті на Івано-Рибальчанській ділянці (у 2003 р.) та один облік на одному маршруті на Солоноозерній ділянці (у 2007 р.). Таким чином, в ході кількісних обліків птахів на аренних ділянках у гніздовий період від початку своїх досліджень я пройшов 588 км (6 км х 5 маршрутів х 20 років - 2 х 6 км = 588 км).

Іду собі маршрутом на Ягорлицькому півострові, рахую жайворонків та іншу пернату живність, нікого не чіпаю і раптом помічаю, що за мною спостерігають вовки. Спостерігають, і що характерно, від мене не тікають. Кидаю погляд в інший бік, а там за мною теж спостерігають. І теж вовки, тільки ще маленькі.

Надихнувшись чудовою лекцією Марини Шквирі про великих хижаків України, вирішив написати пост про свої зустрічі з вовками. Їх у мене було досить таки багато, що, з одного боку, зумовлено вельми помітною кількістю вовків в наших краях, а з іншого -- тим, що вже років з чотирнадцяти до біса часу щорічно проводжу у полі.

Отже, всі мої численні зустрічі з цим файним звіром, що відбулися за останні два з половиною десятки років, можна звести до кількох основних типів.

Ще у шкільні роки пару-трійку разів на очі потрапляли різні розповіді про те, як ті чи інші тварини шукали у людини порятунку від хижаків. Правдиві вони були, чи ні -- біс їх знає, але минулого тижня довелося особисто стати учасником подібної цілком реальної історії.